Сеньківка

Сеньківка

Село, розташоване за 17 км на північний східвід Борисполя на березі річки Красилівки. Знаходиться в низинній місцевості, оточене лугами та масивами осушених боліт.

Археологічні знахідки свідчать, що людина проживала тут з давніх часів. За 2,5 км на південь від Сеньківки в урочищах Хрещата, Вовківня та Перевалень розташовані групи курганів, що досліджувались у 1926-1927 роках. Серед них – 17 курганів скіфської доби. На поверхні поля, а також у насипах багатьох курганів були знайдено уламки посуду добиміді (VI – III тис. до н.е.).

Перша згадка про село в історичних документах сягає 1697 року. У давнічаси на цьому місці була гребля з млинами та кілька хат. Як пише історик М'якотин у "Генеральном следствии о маетностях Переяславского полка", "сприяла заселенню Сеньківки мати гетьмана Івана Мазепи", будучи ігуменею Київського дівочого Печерського монастиря, купила ці землі у поміщиків Сулимів, Назву свою село отримало, можливо, від імені першого поселенця – Сень, Сенько. Тривалий час Сеньківка була власністю Печерського дівочого монастиря. За козацької України село належало до Бориспільської сотні Переяславського полку. Тоді воно було невелике, усього 35 дворів. У XVIII ст. село підпорядковувалося Гоголівській сотні Київського полку. У списку населених міст Полтавської губернії зазначено, що на 1859 рік село Сеньківка мала 131 двір і населення 798 чоловік.

Пізніші відомості про село маємо з початку XX ст. За переписом 1926 року, тут проживало 2051 чоловік. До Сеньківської сільської ради належав невеликий хутір Прусів з 24 жителями.

У селі встановлено пам'ятник Герою Радянського Союзу Стасюку Микиті Івановичу.

Наприкінці XX ст. у Сеньківці розміщується центральна садиба КСП "Сеньківське". У селі є середня школа, будинок культури, бібліотека, діє лікарня.

Андріївка

Село підпорядковано Сеньківській сільській раді. Розміщується за 7 км у напрямку на Північний схід від Борисполя. Місце розташування – низинна місцевість, неподалік від Андріївки знаходиться великий вільшаний ліс.

Заснована Андріївка переселенцями з села Сеньківки. Назву одержало від імені першого поселенця Андрія Пруса. За переписом 1926 року, цей населений пункт значився як Сеньківський хутір Прусів. У ньому налічувалося чотири господарські володіння і 84 жителі.

Велика Стариця

Село Велика Стариця розміщується за 20 км на північний схід від Борисполя і за 19 км від залізничної станції Бориспіль, у низовинній, колись болотистій місцевості. Село простяглося понад річкою Красилівкою, що відділяє його від сусідньої Сеньківки. Походження назви села, очевидно, пов'язане з його місцезнаходженням. Відомо, що на своєму шляху річки утворюють так звані стариці – петльовані ділянки русла, які вони потім залишають. Очевидно, назва села пішла від однієї з таких стариць, біля якої поселилися перші жителі.

Найдавнішу згадку про село знаходимо в актах Київського центрального архіву, де говориться, що 1629 року хутір Стариця належав до Бориспільської волості і разом з іншими селами сплачував подимний податок. Серед відомих власників села XVII – XVIII століть – княгиня Мар'яна Корецька, Аксаки та рід Сулимів. У XVIII ст. Велика Стариця належала до Гоголівської сотні Київського полку.

В архівних документах славнозвісного дворянського роду Сулим, Скоруп та Войцеховичів зберігся короткий опис цього села, що датується 1756 роком: "В полку Киевском, сотне Гоголевской – село Великая Старица, в одном – двор приезжий з строением, садком й левадою, в оном селе – посполитых дворов – 15, хат в дворах – 21 с принадлежащими к оному селу владельческими й посполитыми пахотними полями, сенокосом й лесом, прозываемый дворец Романовский".

У середині XIX ст. село значилося як власницьке і козацьке. За відомостями 1859 року, у Великій Стариці було дворів – 130, жителів – 855, церква православна – 1. Станом на 1926 рік Велика Стариця село, центр сільської ради, на територіїякої проживало 1727 чоловік.

У довоєнні роки в селі створено колгоспи ім. Брусиловського та ім. Петровського. Руйнування звичного життя селян за часів проведення масової колективізації не могло залишити байдужими мислячих людей того часу. Про трагічні події 30-х років XX ст. у селах під Києвом (зокрема і у Великій Стариці) розповів російський письменник І. Бабель. Написані ним оповідання, об'єднані під назвою "Велика Криниця", – справедливе свідчення жорстокості, з якою проводилася колективізація, утверджувався радянський лад.

Велика Вітчизняна війна принесла у село дворічну окупацію, з 23 вересня 1941 року до 23 вересня 1943 року. За мужність, проявлену при форсуванні Дніпра у жовтні 1943 року, двадцятирічний уродженець Великої Стариці М.І. Стасюку достоєний звання Героя Радянського Союзу.

Сучасне село Велика Стариця підпорядковане Сеньківській сільській раді.

Горобіївка

Село розміщується за 12 кілометрів у напрямку на північний схід від Борисполя.

Горобіївка виникла на початку 20-х років XX ст. внаслідок об'єднання хуторів (Баталіна, Верби, Зайцева, Клименка, Левченкового Гаю, Шнурків). З 1926 року Горобіївка (разом з Тельбівкою) значилась як хутір, центр сільської ради. Населення, разом з усіма підпорядкованими хуторами, становило 651 чол.

Цікава історія виникнення назви села, яка, можливо, пішла від горобиної ночі (і це дало назву урочищу – Горобине), звідси – назва хутора, а потім і села.

1935 року в селі створений колгосп імені X партз'їзду.

У роки Великої Вітчизняної війни окупація тривала з 1941 року до 1943 року.

У 50-х роках у Горобіївці існував колгосп ім. Маленкова. Нині село підпорядковане Сеньківській сільській раді.

Григорівка

Село, підпорядковане Сеньківській сільській раді, розташоване за 22 км на північний схід від Борисполя, в низинній місцевості, на березі невеликої річки Красилівки. Назва пішла від імені першого поселенця Григорія Чуряка, який поселився тут 1926 року. Пережила Григорівка колективізацію, голомор, роки окупації.

Перегуди

Село, розташоване на відстані 20 км на північний схід від Борисполя, в низинній місцевості на березі невеликої річки Красилівки.

З історичних джерел відомо, що з середини XVIII ст. село було у власності київського полковника Юхима Дарагана, в 1762 році перейшло у спадок до його сина Івана. Під 1765-1769 роками значилося як хутір Перегудівка – військова одиниця Бориспільської козацької сотні.

За даними 1926 року, Перегуди – село, центр сільської ради, якій підпорядковувалися хутори Віта, Вовчий Ріг і Краснощокого. На той час у Перегудах проживало 395 жителів, а разом із жителями хуторів – 544. На 1935 рік у селі існував колгосп ім. Петровського. У роки Великої Вітчизняної війни з 19 вересня 1941 року до 22 вересня 1943 року село перебувало під німецько-фашистською окупацією.